ПРО СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я с. ДУБОВЕ «ВІД МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОГО»
Перші спогади про становлення охорони здоров’я ми знаходимо у рішенні оздоровчої комісії сіл Марамороської жупи, тепер це територія сучасної Румунії, у 1824 році, куди, на той час, входили села Тячівського району, в тому числі і Дубове.
В цьому ж рішенні йшла мова про щеплення дітей, санітарний стан сіл та рішення комісії щодо боротьби з холерою, туберкульозом, малярією, тифами, венеричними хворобами, ендемічним зобом (в той час ця патологія мала назву «воле»). Поховати померлих від холери повинні були на протязі 24 годин, заборонялося тримати тіло вдома, поховання дозволялося лише окремо біля цвинтаря.
Згідно рішення тієї ж оздоровчої комісії в Марамороській жупі проводились санітарні огляди хат та дворогосподарств. Тут же вказувалось на падіж худоби від маловідомих хвороб.
За часів Чехословацької республіки в 1919-1936 роках видавались розпорядження, щодо відкриття «порадни» в селах (це праобраз сьогоднішніх амбулаторій), використання лікувальних мінеральних джерел. Лікування було платне, з обстеженням вартістю близько 600 крон. Дозволялось лікуватися за кордоном в Румунії чи Болгарії. Порадни відкривали по профілях в селах, де переважали ті чи інші хвороби на той час. Так в Дубовому була відкрита порадна по боротьбі з «тифусами» (сипний та черевний тиф), а в Нижній Апші була відкрита порадна по боротьбі із туберкульозом. В інших селах – по боротьбі з малярією, венеричними хворобами. Після зменшення захворюваності, або їх зникненні в тому чи іншому населеному пункті, вважалося, що порадни виконали свою функцію і закривалися.
У звітах лікарів того часу повідомлялось про наявність черевного тифу, малярії, скарлатини та венеричних хвороб. В окрузі діяла “Ліга Масарика” та Червоний Хрест, які частково фінансували боротьбу з туберкульозом та іншими захворюваннями на Підкарпатській Русі.
Було прийнято «Статут моральної гігієни», а в 1936 році введено нічну службу лікарів. Із спогадів дубівчан в село періодично навідувався лікар Грімбан М.
На початку становлення радянської влади медичну допомогу дубівчанам надавав власник аптеки Маукшинський Антон, а також військові медики, які перебували на марші.
В роки радянської влади були видані циркуляри та розпорядження уповноваженого Народної Ради Закарпатської України про відкриття медичних амбулаторій в Тячівському окрузі, в тому числі і в Дубовому. З 24.11.1944 р. по 31.12.1945р. сільські народні комітети інформували про відкриття амбулаторій.
В грудні 1944 року вступає в силу розпорядження Тячівського окружного народного комітету “Про відкриття амбулаторій”.
08.02.1945 року першим головним лікарем Дубівського, тоді лєчоб’єднання, призначено Шміда М.Й. з виїздними днями в Усть-Чорну. Наказ візований завідуючим окружним відділом охорони здоров’я Герендаші. Пацієнти його згадують як лікаря на всі руки . В його обов’язки також входила евіденція породних жінок і огляд мертвих. У зв’язку із загрозою виникнення інфекційних хвороб було наказано привести в належний санітарний стан населені пункти Ганичі, Калини, Дубове, Красна, Усть-Чорна, почистити колодязі. Порушники санітарії притягались до відповідальності.
У 1946 році створюється лікарська дільниця, з пунктовим селом в Дубовому, в яку входили навколишні села Ганичі, Калини, Тарасівка, Красна.
15 вересня 1947 року наказом по окружному відділу охорони здоров’я за №143 лікаря Цітровського В.Й. назначено на посаду головного лікаря дільничної лікарні на 15 ліжок в Дубовому, тоді ж було призначено його головою ЛКК. У функції комісії ЛКК було зобов’язано обслуговувати по п’ятницях представлених пацієнтів з Нересниці та Усть-Чорної.
В архівних наказах знаходимо, що першим завгоспом призначено Керешій Е.А., бухгалтером – Гарга Й.Й., посильним – Декет П.І., істопником – Сойма В.І., конюхом – Рарич В.І., поваром – Кадош Ю. До цього періоду стаціонарною допомогою населенню майже ніхто не займався. Сільські люди-горяни були представлені самі собі, користувалися здебільшого допомогою сільських костоправів, а в окремих випадках бабок-повітух, монахинь та старожилів, які хоч трохи розумілися на лікарських травах. Тому люди з осторогою відносилися до госпіталізації, інколи приховували хворих та не вірили в безоплатну медичну допомогу. Тому медикам того часу та освітянам доводилося проводити багато санітарно-освітньої роботи, щоб подолати вікові стереотипи.
В різні роки посаду керівника медичного закладу займали: Шмідт М.Й., Цітровський Й, Козловська, Глушич, Кров’якова Б. К., Вайзер Л.А., Сухарева М., Заяць Г.М.
Справжній розвиток, та покращення матеріально-технічної бази Дубівська лікарня зазнала, починаючи із 1970 року, з призначенням головним лікарем корінного дубівчанина Бігунця М.В. Він закінчив Хустське медичне училище, а в 1969 році Чернівецький медінститут. Перед ним стояло важке, непросте завдання наблизити, а при можливості ліквідувати, різницю в якості медичного обслуговування міського та сільського населення.
Він був переконаний, що тільки при наявності доброї матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу можна вирішувати це питання. З присутньою йому енергією, винахідливістю та ініціативністю, при повній підтримці, розумінням, фінансуванням та безпосередньою участю директора Закарпатського машинобудівного заводу Подольського Д.Д. було виготовлено індивідуальний план будівництва поліклініки на 475 відвідувань за зміну.
В той самий час, за підтримки органів місцевої влади та керівництва ЗМЗ, було розпочато реконструкцію стаціонарного відділення на 100 ліжко-місць, де впроваджувались сучасні методи обстеження, діагностики та лікування.
З розвитком села, набуттям статусу селища міського типу лікарня перейменувалась з дільничної в міську, а потім, з метою наближення спеціалізованої медичної допомоги до сільського населення гірської зони, рішенням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області за №397 від 05.06.2001 року, міську лікарню було перейменовано в районну лікарню №2. Зараз це комунальний заклад «Дубівська районна лікарня №2».
В 1980-1990 роках лікарня була обласною базою передового досвіду з комплектування донорів та Червоного Хреста.
В 1981 році вперше в районі був відкритий пункт невідкладної допомоги з цілодобовим чергуванням.
З набутого досвіду організації надання медичної допомоги сільському населенню, що проживає в гірській зоні в 1987 році на базі Дубівської лікарні було проведено республіканський семінар за участі тодішнього міністра охорони здоров’я УРСР Спіженка М.П.
Микола Васильович переконаний, що на селі, щоб стати добрим керівником закладу спочатку треба бути високопрофесійним лікарем-лікувальником, а вже потім управлінцем-менеджером. Свою професійну діяльність він активно-поєднує з громадською роботою та політичною діяльністю. Багаторазово обирався депутатом районної ради де очолював комісію з охорони здоров’я та соціального захисту населення, був членом колегії районної державної адміністрації. З 1970 року до 2010 року незмінно обирався депутатом селищної та районної рад, де плідно очолював комісію з охорони здоров’я. У 1989 році був обраний народним депутатом Верховної ради СРСР по Закарпатському національно-територіальному окрузі. Зробив величезний внесок у врегулювання міжрелігійних відносин в області, зняття напруженості в краї навколо будівництва Пістрялівської РЛС. За його ініціативи прийнято рішення Президії Закарпатської обласної ради про пільги жителям області, які упродовж 1939-1941 рр. емігрували в СРСР і стали жертвами сталінських репресій, а також прийнято рішення про призначення пенсій колгоспникам, які свого часу з різних причин не виробили мінімум трудових днів.
Як активний громадський діяч та лікар з багаторічним досвідом, М.В. Бігунець зробив неоціненний внесок у становлення та розвиток не лише охорони здоров’я населення гірської зони, а також у соціально-економічний розвиток селища та регіону в цілому.
В різний період в Дубівській лікарні працювали Палфі М.Ю., в подальшому зайняв посаду завідуючого обласним відділом охорони здоров’я, Келемен Б.І., в подальшому головний лікар Тячівської ЦРЛ, Вурста В.М. – кандидат медичних наук, працювала на кафедрі акушерствата гінекології Ужгородського НУ, Долгош-Бабенко О., в подальшому професор, Бабенко В.В., зараз невролог обласної лікарні, Чендей Т.В., кандидат медичних наук, працює на кафедрі терапії УжНУ, Міськів Є.І.,зараз лікар обласного гастроцентру, Лєбєдєва Т.С., в даний час завідуюча ІАЦ, Тячівської РЛ №1, Дем’янчук В.Ю., в даний час голова Тячівської РДА. Починаючи з 1980 року виїхали за кордон лікарі: Цітровський Й., Бокотей І.В в Угорщину, Юращук П. в Канаду, Поляк В.П. в Чехію, Фольф Г.Б., Сруль І., Хаскіль Б. в Ізраїль, Добкін С, Мойзелс П. в Сполучені Штати. Туди ж подалися більше десяти медичних сестер.
Стаціонарне відділення, яке було відкрито в 1947 році на 15 ліжок, в кращі роки налічувало до 125 ліжок. Внаслідок реформування та оптимізації в даний час воно має в своєму складі 65 ліжок з наступними відділеннями: терапевтичне, неврологічне, дитяче, пологове. Щороку в стаціонарі оздоровлюється понад дві тисячі пацієнтів.
Поліклінічне відділення розраховане на 475 відвідувань за зміну, де ведуть прийом лікарі: травматолог, лікарі ЗПСМ, акушер-гінекологи, педіатр, ЛОР, дерматовенеролог, невропатолог, стоматологи, лікар-лаборант, рентгенолог. Працюють кабінети: маніпуляційний, денного стаціонару, фізіотерапевтичний, профілактичного щеплення, масажу, ЦСВ, школи відповідального батьківства, аптечної інформації, самопідготовки лікарів, конференц-зала, бухгалтерія.
Колектив закладу на протязі всього часу свого існування, не покладаючи рук надає медичну допомогу гірському населенню дільниці, стоїть поруч з хворими у важкі хвилини. За цей 70-ти річний період було поборото не один спалах небезпечних хвороб (сипний, черевний тифи, вірусний гепатит, туберкульоз, венеричні хвороби, ендемічний зоб, рахіт, гіпотрофії та інші). Зараз, в очікуванні складних, болючих реформи, перехіду на засади сімейної медицини, створення медичних округів, створення первинних центрів медичної допомоги колектив готовий і надалі служити на благо населення краю.